5 грудня 2016 р. в інформагенції «Главком» відбулася прес-конференція на якій було представлено результати експертних обговорень «АР Крим в процесі конституційної реформи, питання статусу автономії, політичних змін, міжетнічних взаємин, забезпечення прав і свобод громадян», яке здійснено за підтримки Національного фонду демократії (США). В підготовці дослідження взяли участь Юлія Тищенко, голова Ради Українського незалежного центру політичних досліджень, Юлія Каздобіна, експерт УНЦПД, радник Міністерства інформаційної політики з питань Криму. Учасниками експертних обговорень, які УНЦПД провів влітку-2016 року в трьох регіонах України, стали представники громадянського суспільства, журналісти, науковці, депутати обласних та міських рад, держслужбовці, політологи, зокрема і вимушені переселенці з Криму.
Висновки за результатами дослідження:
- Формулюючи причини окупації та анексії Криму, регіональні експерти називають передовсім неврахування інтересів кримських татар протягом багатьох років, відсутність достатньої уваги офіційного Києва до питань міжетнічних відносин у Криму і паралельно з цим - сприяння діяльності проросійських політичних еліт на півострові. Кримські політичні еліти того часу та новітнього періоду характеризуються як проросійські, олігархічні, кримінальні. Практично одностайною є думка, що чиновники АР Крим не зважали на аспект міжнаціональних відносин, не налагоджували відносини з кримськими татарами, а, навпаки, проводили політику з ознаками дискримінації стосовно кримських татар.
- При створенні АР Крим не бралися до уваги питання кримської автономії, її змісту в 1930-1940 рр., зокрема й питання міжетнічних взаємин, забезпечення гарантій прав кримських татар, інших національних меншин та корінних народів.
У цілому щодо ставлення до конституційної реформи в контексті статусу АР Крим можна виділити три групи:
- Прихильники надання Криму статусу кримськотатарської національно-територіальної автономії ґрунтують свої твердження на потребі гарантування права внутрішнього самовизначення кримських татар як корінного народу України, Криму та вважають ці перетворення однією зі складових політики деокупації Криму, політики України стосовно корінного народу,
- Існує група респондентів, які вказують на складність імплементації конституційних змін в умовах тимчасової окупації та вважають за доцільне перейти до цієї теми після звільнення Криму, натомість ухвалювати закони, сприяти якіснішому життю громадян України на Кримському півострові (послуги, соціальна політика, освіта тощо), опікуватися проблемами ВПО.
- Група, що виступає за незмінність статусу Криму, кримськотатарської національно-територіальної автономії. Така позиція ґрунтується на численних пересторогах стосовно використання цієї теми іншими національними меншинами країни, побоюванні створення прецеденту для «параду автономій»; на розумінні автономії як сценарію федералізації України, який трактується негативно. Опоненти кримськотатарської національно-територіальної автономії говорять про незрозумілість реакції на це рішення з боку “слов’янської більшості” Криму. Водночас вони мало артикулюють змістовні пропозиції щодо цього питання.
- Противники зміни статусу автономії вказують, швидше, на складні процедурні умови внесення змін до Конституції України стосовно статусу АР Крим, пропонують проведення всеукраїнського референдуму з цього питання і повсякчас аргументують свою позицію тим, що кримські татари не становлять більшості населення АР Крим.
- В суспільстві та експертному середовищі бракує знань про корінні народи, їх відмінності від національних меншин, зокрема стосовно можливостей внутрішнього самовизначення, а також про різні моделі автономій, про функціонування автономій в унітарних державах.
- Бракує знань про кримськотатарську культуру, мову, ідентичність незважаючи на компліментарне ставлення суспільства до кримських татар, яке посилилося після окупації та анексії Криму;
- Незважаючи на різницю у ставленні до потенційних конституційних змін, стосовно статусу Кримського півострову як кримськотатарської національно-територіальної автономії, превалює думка, що тимчасово окупований Крим потребує більшої уваги з боку держави та громадян України. Спільною є думка про привернення більшої уваги в інформаційному просторі до фактів порушень прав людини в Криму, про потребу формування різних політик та заходів для підтримки громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, відкритої дискусії про зміст конституційної реформи як вагомої складової стратегії деокупації Криму.