Як правило, мовне питання майже ніколи не було серед тих пріоритетів, які першочергово хвилюють громадян. Приміром, за даними соціологічних досліджень КМІС у травні 2017 року, серед проблем, які найбільше непокоять українців, були далеко не мовні, а традиційно соціально-економічні та безпекові. Так, рівень життя турбував 60% респондентів, економічна ситуація - 47% опитаних, а питання безпеки було в пріоритеті у 21%. У свою чергу, найменше турбував респондентів статус російської мови в Україні (1% опитаних) та відносини між громадянами України різних національностей (2%).
Проте дотепер саме мовне питання тримало в країні одну з пальм першості і могло в разі актуалізації (зокрема, виникнення загроз державній мові) швидко мобілізувати суспільство. Так, під час ухвалення у 2012 році Закону України № 5029-VI «Про засади державної мовної політики», так званий «закон Ківалова-Колесніченка», спалахнули масові протести. Цей закон досі є чинним, і саме з мовними питаннями у 2012 році була пов’язана більшість протестних акцій в Україні (можна пригадати, наприклад, «мовний Майдан» - чи не першу масову акцію протесту громадян у часи “раннього Януковича”, який свого часу балотувався у президенти, послуговуючись гаслом про надання російській мові статусу офіційної).
Саме мовне питання грає в країні роль надчутливого маркера у визначенні “свій-чужій”, а ставлення до розвитку, поширення державної української мови було та є однією із засад ідентичності сьогодні, під час формування української модерної нації. Причому це ставлення часто навіть не залежить від особистісних мовних практик громадян - соціологічні дослідження, результати фокус-груп доводять, що російськомовні громадяни виступають за збільшення в суспільстві інтегративної ролі саме української мови як державної.
Про гибридні впливи та комунікацію
З сенсетивністю мовного питання, яке є сьогодні одним із важливих маркерів ідентичності, ставленням до мови пов’язані багато в чому дискусії навколо 7 статті Закону України “Про освіту”. Так, згадана стаття визначає, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова, а особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини. У цілому редакція цієї статті протягом року обговорювалася з різними зацікавленими сторонами, зокрема й представниками національних меншин, після голосування у ВР формулювання дещо змінилися завдяки внесеним правкам. У зв’язку з цим можна виокремити дві умовні складові: використання теми мови освіти в контексті гібридних загроз з боку РФ та брак системного діалогу зі стекхолдерами, постійної комунікації з представниками національних меншин, зокрема й у сільських районах, маленьких містечках, де й розташовані більшість румунських, угорських, болгарських шкіл.
Перша складова стосується гібридних впливів РФ, використання з боку РФ проксі-організацій для поширення негативної хвилі щодо мовної ситуації в Україні. У самій РФ назвали формулювання статті Закону України «Про освіту» геноцидом. У заявах інформаційного департаменту МЗС РФ від 12 вересня 2017 р. йшлося, що цим законом встановлюються "жорсткі обмеження на використання мов національних меншин з перспективою їхнього повного вимивання з освітньої системи цієї країни до 2020 року", а “головною метою нинішніх українських законотворців є максимальне обмеження інтересів мільйонів російськомовних жителів України, насильницьке встановлення в багатонаціональній державі моноетнічного мовного режиму”. 26 вересня, після набуття законом чинності, з’явилися заяви міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто, який заявив, що Угорщина має намір блокувати і ветувати будь-який крок, спрямований на зближення України з Європейським Союзом. За периметром українського кордону лунала критика не стільки самої реформи, а саме формулювань 7 статті, яка визначає мову освіти, встановлює можливість мовної моделі в освіті національних меншин.
Ймовірно, бурхлива негативна реакція з боку національних меншин всередині України була викликана не тільки геополітичними чинниками, як-то гібридний вплив РФ чи використання проксі-органзізацій, але й специфікою змін формулювань відповідної статті поза полем консультацій, які по суті проводилися в Україні протягом року. При цьому немає критики саме філософії освітньої реформи. До речі, далеко не всі політики в країнах-сусідах, які критикують мовні трансформації в освіті, підтримують РФ, тому для усунення проблеми реально потрібна ефективна комунікація, що в принципі й робиться сьогодні, враховуючи всі особливості освітньої ситуації для різних національних меншин. Відбуваються консультації з польською, болгарською, румунською владою, а низка проблемних моментів може бути вирішена у меморандумах та в Законі України “Про середню освіту”.
«Мовою» цифр – про мову, якою вчаться національні меншини
У 2001 році, згідно з даними перепису населення, тільки 57% представників національних меншин та етнічних спільнот (окрім етнічних росіян) вважали рідною мову свого народу.Так, українська мова була рідною для 58,5% громадян, зокрема для 78% українців, 3,5% росіян і 12,5% представників інших етнічних громад, тоді як російська – для 39,5%, зокрема, для близько 22% українців, 96,5% росіян і 44% представників інших етнічних груп. Дані опитування, проведеного через 11 років, у травні 2012 року, соціологічною групою «Рейтинг», засвідчили, що українську мову рідною вважають 50% респондентів, російську – 29%, українську та російську – 20%, інші мови – 1%. У 2017 році, за даними того ж “Рейтингу”, 50,5% населення України використовують українську як основну мову повсякденного спілкування, 24% використовують й українську, й російську, майже 1% громадян – інші мови.
Сьогодні, за даними МОН, майже 10% учнів навчаються іншими мовами, 90% - українською мовою. В цілому у 2015-2016 роках румунською мовою навчалося 16 426 учнів, угорською - 15 535, польською - 1 698, словацькою – 143 учні, болгарською – 68 (при цьому болгарську мову як предмет вчили 8154 учні середніх шкіл), російською - 351 948 (при цьому 960 425 учнів вивчали російську мову як предмет у середніх школах України). Змінюючи процес викладання в мовних практиках (основні аргументи були інтегративного плану), можна створити додаткові можливості інтеграції для представників національних меншин. Адже статистика демонструє, що майже 40% випускників угорських шкіл не можуть здати ЗНО українською, що звужує їхні можливості для реалізації в Україні.
У кожної національної меншини, не враховуючи школи з російською мовою викладання, існує своя специфіка освітнього процесу. В угорської меншини взагалі існує замкнений цикл освіти угорською в Україні – від садочка до вузу. Цю систему підтримують угорські організації, які не мають бажання щось змінювати у ній; свого часу точилися гострі дебати стосовно можливості складання ЗНО угорською. Угорці дискутували про можливості вивчення в школах української мови як іноземної за відповідними методиками, що не знаходило підтримки. Не знаходили підтримки й ініціативи із запровадження мультилінгвальної освіти в угорських школах, що посилило б рівень інтеграції, покращило б ступінь володіння дітьми українською мовою.
У болгарських школах взагалі було замало болгарської як такої: болгарська мова вивчалася як предмет, а решту предметів викладали в сільських школах російською - це було пов’язано з підручниками, вчителями, які не дуже вправно володіли державною мовою, хоча самі батьки були зовсім не проти збільшення обсягів викладання української. Окремо запроваджувалися моделі мультилінгвальної освіти в школах для національних меншин, де викладання предметів відбувалося різними мовами. Практика таких шкіл була й в Одеській області, й на Буковині, і на Закарпатті, зокрема, з урахуванням міжнародного досвіду.
Тому сьогодні спротив з боку меншин може бути пов’язаний не тільки з гібридними загрозами з боку РФ, але й з нерозумінням процесу мовної трансформації в школах, за якою наразі стоїть брак вчителів, програм, підручників. Додатково підігрівають настрої національних меншин політики, спекулюючи на стереотипах та нерозумінні процесу змін.
Актуалізація мовного питання
Показово, що під час дочасних виборів у 2014 році політичні партії взяли своєрідний тайм-аут на використання мовного питання в політичній протидії. Зокрема, цим передвиборча кампанія-2014 відрізнялася від попередніх, де спекуляції стосовно статусу мови були більш актуалізовані (звичайно, йшлося саме про статус російської, мови інших національних меншин майже не знаходилися у фокусі політичних баталій та суспільної уваги). Проте сьогодні ситуація дещо змінюється. Приміром, вже є окремі свідчення, що представники Опозиційного блоку на зустрічах з виборцями в різних регіонах, і не тільки в “російськомовних” областях, але й серед румунської громади, обіцяють скасувати положення стосовно мови освіти національних меншин, зафіксовані в Законі “Про освіту”; є дані про використання “підписних” кампаній для скасування закону в різних ”російськомовних регіонах”. Отже, мовна тема знову може бути використана політиками для мобілізації електорату та тиражування стереотипів як додатковий фактор дестабілізації.
Висновки
Важливо під час імплементації реформи враховувати особливості навчального процесу у різних меншин, бо вони є доволі різними; особливу вагу варто приділяти програмам викладання, методикам, підготовці вчителів, комунікації з батьками, місцевою владою, запроваджувати нові методики. Адже комунікація та інформування можуть стати запобіжниками фейкам про освітню реформу та про мовні практики в освіті. Закон надає можливість вивчати рідну мову як предмет під час шкільної освіти, що узгоджується з міжнародними зобов’язаннями України, приміром з Рамковою Конвенцією РЄ про захист національних меншин, де у ст.14 вказується, що країна зобов'язується «визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право вивчати мову своєї меншини, а у місцевостях. де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин, сторони намагаються забезпечити, за можливістю та в рамках своїх освітніх систем, належні умови для викладання мови відповідної меншини або для навчання цією мовою». Відповідний пункт застосовується без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою. Отже, слід віднайти баланс та розвивати можливості для подальшого розвитку та запитаності української мови як інтегративної для суспільства в цілому.
Юлія Тищенко, Дарина Степанюк, УНЦПД
Research Update №20(761), 2017