Скорочення адміністративного тиску на економіку та оптимізація державного управління нею стали однією з головних реформаторських ідей після Революції Гідності, оскільки потреба в таких змінах виникла задовго до неї. Не секрет, що представники українського бізнесу, експерти, різноманітні західні інституції вже багато років вказують на надзвичайну зарегульованість економіки країни з боку державних органів. Зокрема, у світовому рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business Україна посідає лише 83 місце з 183, хоч у 2015 р. і піднялась на 13 позицій Це підвищення частково пояснюється змінами в методології рейтингу та поки що не свідчить про суттєве покращення бізнес-клімату.
Вітчизняна економіка регулюється приблизно 78 тис. різних нормативних актів – законів, постанов, розпоряджень тощо. Відповідно, ключова проблема – це процедурна зарегульованість господарської діяльності, що особливо помітна в адмініструванні податків: обсяги звітування та обліку безпосередньо ускладнюють роботу підприємств, тим більше що стягнення платежів багато в чому йде через непрозорі схеми, вигідні насамперед державним органам. Разом з тим, складність фіскальних процедур підштовхує компанії до ухиляння від податків та формування «сірих» схем за участю податківців. З цим пов’язана ще одна проблема – домінування особистих зв’язків в сфері економічного (як і іншого) держрегулювання: повсякденна робота господарчих суб’єктів залежить від персональних контактів та домовленостей з «потрібними людьми» з числа чиновників. Власне, те саме стосується взаємовідносин між комерційними суб’єктами, але у цьому випадку сторони часто є рівноправними – на відміну від контактів з держорганами, які зазвичай позиціонують себе вирішальною ланкою.
З огляду на це, регуляторні інстанції можуть практикувати вибіркову адміністративну дискримінацію. При цьому важкопрогнозована ситуативна зміна регуляторних норм (в т.ч. їхнє пом’якшення) та неоднозначність їхнього трактування й застосування спонукає економічних агентів прагнути до короткострокової окупності будь-яких підприємницьких проектів, що сприяє зростанню цін на товари та послуги для кінцевих споживачів, а також обмежує довготермінові інвестиції.
Розповсюдженим є й неринкове тарифне регулювання цін: широко застосовується адміністративне визначення цін і тарифів, при цьому певні види товарів чи навіть цілі галузі не підпадають під дію антимонопольного законодавства. Це пригнічує конкуренцію та, відповідно, підприємницьку ініціативу. Також додамо до списку неефективність вирішення корпоративних суперечок у судовому й позасудовому порядку. Чинне корпоративне законодавство спричиняє неоднозначне тлумачення і застосування норм права, провокуючи дії, що мають ознаки корупційних. Це обмежує можливості для будь-якого бізнесу через постійну загрозу юридичного тиску з боку регулюючих органів.
Узагальнюючи, зазначимо, що неякісне державне регулювання призводить до таких наслідків:
• щодо офіційних витрат це необгрунтовані та надмірні витрати на адміністративні процедури (ліцензії, сертифікати, дозволи та ін.);
• неофіційні витрати, хабарі, які часто платять за своєчасне надання перерахованих типів документів;
• погіршення якості товарів та послуг, в т.ч. сервісного обслуговування продукції. Затримка товарів при постачанні через процедурні вимоги може призвести до псування (особливо це стосується продовольства) або втрати ділового партнера;
• монополізація: заходи державної регуляції використовують для незаконного усунення конкуренції на користь певних зацікавлених сторін;
• втрата інвестицій: зарегульованість, непрозорість, затримки, монополізація ведуть до втрати інвестиційної привабливості економіки в цілому та окремих секторів.
Урядові зусилля
Не дивно, що тема дерегуляції державного економічного управління постійно фігурує в виступах політиків та економістів, в державних програмах та законопроектах. Якщо брати інституційний аспект, то головними реальними провідниками дерегуляційних ідей наразі є Міністерство економічного розвитку й торгівлі (МЕРТ) та громадська платформа «Реанімаційний Пакет Реформ» (що об’єднує спеціалістів з багатьох важливих реформаторських напрямків). Щоправда, зміна уряду ставить під загрозу молоду команду реформаторів МЕРТ, але поки що вона продовжує роботу. Фактично вперше за всю історію української незалежності державний орган став провідником оптимізації держуправління економікою в цілому та дерегуляційних перетворень зокрема.
Протягом 2015-го та початку 2016 р. Мінекономрозвитку ініціювало більше 10 законопроектів з дерегуляції та покращення бізнес-середовища, в т.ч. щодо загальної гармонізації законодавства в дозвільній сфері, реформи системи державного контролю, скасування деяких ліцензій та дозволів, оптимізація переліку адміністративних послуг. В цілому ж до моменту останньої зміни уряду в Верховній Раді на різних стадіях розгляду знаходилось більше 40 законопроектів з дерегуляції, поданих різними суб’єктами законодавчої ініціативи, від Президента до депутатів .
Було прийнято урядовий «План заходів щодо дерегуляції». В цілому реформа розбита на 3 головних етапи:
1. Скасування ключових регуляторних бар’єрів для бізнесу.
2. «Регуляторна гільйотина» - повний перегляд регуляторної бази; з цього моменту вже державні органи доводитимуть потребу в обмеженнях для бізнесу.
3. Впровадження превентивного механізму, що запобігатиме відновленню надлишкового адміністративного тиску.
Частина заходів вже реалізована:
• закон про спрощення ведення бізнесу, що скасував 16 неефективних регуляторних обмежень, гармонізував систему оренди землі та створив систему «єдиного вікна» для відкриття бізнесу лише за 2 дні;
• зміни до закону про ліцензування, які скасували ліцензування 26 типів господарської діяльності;
• постанова Кабміну про дерегуляцію, що скасувала потребу в неефективних сертифікатах в АПК та моніторинг користування надрами, що давали значні можливості для корупції;
• закон про захист прав інвесторів, що привів стандарти законодавства країни до загальноєвропейських стандартів і забезпечив відповідний захист міноритарних акціонерів.
Передбачається подальше скорочення ліцензійних та дозвільних процедур для бізнесу, вдосконалення процедур технічного регулювання (а також податкового та митного) й т.ін., в тому числі зі специфікою по конкретних галузях. Всі ці заходи мають і досить визначений економічний ефект: до 2020 р. в разі їхньої повноцінної реалізації ВВП додатково отримає 25-35 млрд. грн., інвестиції розширяться на «бонусні» 15-20 млрд. грн. тощо.
На жаль, після зміни кабінету ця робота може бути сповільнена ба навіть почасти знівельована. В програмі нового уряду дерегуляція викладена стислими тезовими пунктами: «загальне зменшення регуляторного тиску на бізнес», «надання переваги повідомчому принципу над дозвільним», «недопущення зупинки підприємств у ході або за підсумками перевірок» тощо . Звісно, ці тези є правильними, але з огляду на кулуарну боротьбу навколо нового Кабміну та на його склад виникають певні сумніви щодо втілення вказаних пунктів. Втім, після свого призначення перший віце-прем’єр-міністр та новий голова МЕРТ підтвердив, що Україна має увійти хоча б до топ-20 рейтингу Doing Business, забезпечивши підприємцям спрощені зрозумілі прозорі правила.
Загальні очікування
В розрізі Асоціації з Євросоюзом основну роль відіграють такі вектори дерегуляції, як зовнішня торгівля й, знову ж таки, покращення бізнес-клімату. Щодо першого, то угода про Асоціацію вимагає безумовного впровадження до 80% положень Митного кодексу ЄС, а це означає спрощення процедур та автоматизацію митної справи; пришвидшення митного оформлення товарів; створення ефективної системи обміну інформацією між митницею та економічними операторами; формування у структурі митних органів підрозділів пост-аудиту; створення системи оперативного реагування на порушення у зоні діяльності митниць; недопущення та профілактика корупційних проявів у митних органах.
Що стосується бізнес-середовища взагалі, то запуск Асоціації створює умови для імплементації європейських норм в сфері заснування підприємницької діяльності, транскордонного надання послуг, ліцензування, телекомунікаційних, транспортних, фінансових послуг, електронної торгівлі. Серед іншого, доцільною є зміна щодо створення та функціонування дочірніх компаній, філій і представництв. Окрім того, хоча значне скорочення держорганів із контролюючими функціями вже відбулося (тільки в 2014 р. – з 56 до 26), це має стати лише початком оптимізації державного економічного управління.
Офіційний Брюссель приділяє немалу увагу вітчизняній дерегуляційній реформі, оскільки цей напрямок є одним із принципово важливих для загального успіху прогресивних економічних та соціальних перетворень в державі. Українські владні еліти не можуть ігнорувати цієї уваги та лише вдавати реформи, отже, можна сподіватись на дійсний поступовий прогрес в подібних питаннях.
Загальним результатом дерегуляції має бути запровадження державного регулювання на основі таких принципів, за яких можлива поява нових регуляторних актів максимально корелювала б із реальними потребами суспільства й до того ж підтримувалася б адекватними заходами державного забезпечення. Державна регуляторна політика має відповідати вимогам ринкових відносин; а також
- регуляторні рішення органів центральної влади та місцевого самоврядування повинні бути прозорими, послідовними та передбачуваними,
- має бути періодичне відстеження ефективності та наслідків упровадження регуляторних актів,
- потрібна дисциплінарна та адміністративна відповідальність державних службовців за невиконання регуляторних актів та порушення встановлених процедур.
Все це дозволить істотно покращити держуправління економікою, надати їй розвиткового імпульсу та створити передумови для якісного нового рівня інвестиційної привабливості проектів в Україні.
УНЦПД, 22 рік видання, №24/748, 20 квітня 2016 року
Андрій Боярунець, Олександр Смолєв, спеціально для УНЦПД