Саміт НАТО 8-9 липня цього року у Варшаві показав, що подальший розвиток відносин між Україною й Альянсом буде здійснюватися за формулою «усе, крім членства». Тож став цей саміт шансом чи викликом для нашої держави?
Ще задовго до його проведення було зрозуміло, що питання членства України на порядку денному Альянсу не стоїть, оскільки сама Україна на нормативно-правовому рівні не зафіксувала мету повноправного членства в НАТО, а у документах Альянсу різного рівня за останній рік наша держава жодним чином не згадується як країна-кандидат.
З врахуванням цього, Україна повинна більше зосередитись на використанні усіх наявних можливостей поглиблення співпраці з НАТО і враховувати зовнішні фактори, щоб мінімізувати їхній негативний вплив, та використати окреслені Альянсом шанси.
Зовнішні фактори. Росія
Вплив зовнішніх факторів на відносини Україна – НАТО можна прослідити по Декларації Варшавського саміту. Із одинадцяти статей цього документу, у яких згадується Україна, вісім присвячені російсько-українському конфлікту або агресивній політиці РФ. І навіть шість із тринадцяти пунктів Спільної заяви Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав та урядів присвячені підтримці України у світлі протидії агресії Росії. З одного боку, це свідчить про вплив Росії на відносини Україна-НАТО, що є викликом для нашої держави, а з іншого боку – демонструється солідарність НАТО і України у протистоянні спільній загрозі з боку РФ.
Враховуючи позицію Москви з протидії членству України в НАТО, Альянс не ризикнув підтвердити такі перспективи, щоб, очевидно, нівелювати постійні заяви РФ, що НАТО є її головним ворогом, і що саме проти нього вона воює в Україні. Водночас, дух Варшавського саміту свідчить про рішучість НАТО повністю підтримати Україну та протистояти головній загрозі сьогодення з боку Росії. Цей підхід був підтверджений на засіданні Ради НАТО-Росія 13 липня. «Дії Росії в Україні підривають євроатлантичну безпеку і відносини між НАТО і Росією», - заявив Генсек НАТО Єнс Столтенберг. Де-факто Україна вже стала ключовим союзником Альянсу на Сході, а нинішній рівень її партнерських відносин з НАТО може свого часу перерости у чіткі обриси повноправного членства.
Поки що Україна може і повинна не допустити, щоб риторика Кремля негативно вплинула на перспективи її членства та рівень співпраці з Альянсом. Для цього слід серед іншого апелювати до положення Декларації Бухарестського саміту НАТО 2008 року, що Україна стане членом Альянсу, адже ця заява, як і всі інші попередні рішення НАТО, залишається чинною сьогодні. Одночасно, Україні все-таки слід законодавчо зафіксувати кінцеву мету набуття членства в НАТО та постійно наголошувати на єдності безпекових цілей України і НАТО, особливо у протистоянні і стримуванні загрози з боку Росії.
Україна може стати не тільки головним союзником НАТО, але й опорою безпеки у Східній Європі. З документів Варшавського саміту та інших супутніх заходів НАТО видно, що Альянс готовий надати Україні необхідну практичну допомогу. Сильна і добре організована Україна, з боєготовими і оснащеними збройними силами, зможе стримувати агресію, яка загрожує зі Сходу. Для цього потрібно провести глибокі перетворення в оборонному секторі та створити дієздатну систему безпеки і оборони країни. Фактично, Україна повинна бути здатною захистити себе від такого потужного зовнішнього агресора як сусідня Росія або, простішими словами, бути готовою до оборонної війни проти неї, що стане вирішальним стримуючим фактором. На стримування робить ставку і Альянс, нарощуючи свої зусилля на Сході та надаючи допомогу Україні.
Комплексний підхід для всеохоплюючої безпеки
В Альянсі розуміють, що підхід до гарантування безпеки має бути комплексним і у тісній співпраці з партнерами. В умовах ведення гібридної війни, яку союзники вже відчувають на собі у вигляді провокацій на кордонах, напливу нелегальних мігрантів та інформаційних нападів, Альянс самостійно не здатен забезпечити безпеку своїх країн-членів, оскільки не володіє усіма необхідними невійськовими засобами. Створити всеохоплюючу систему безпеки допоможе Євросоюз, 22 члени якого входять до НАТО.
У спільній заяві ЄС і НАТО від 8 липня відзначено, що «прийшов час надати нового імпульсу і нового змісту стратегічному партнерству НАТО-ЄС». Ключовими сферами посилення такого партнерства визначено: боротьбу з гібридними загрозами; дії на морі; протидію нелегальній міграції; кібер-безпеку; узгодженість оборонних можливостей ЄС і НАТО; посилення взаємодії військово-промислового комплексу; координацію навчань; надання допомоги партнерам на Сході і Півдні. Спільні безпекові цілі ЄС й Альянсу та наміри надати сприяння партнерам, перш за все Україні, дозволяють нашій державі скористатися цією подвійною допомогою для зміцнення власної системи безпеки, узгоджуючи процеси європейської і євроатлантичної інтеграції.
Безпосередньо НАТО вже перейшов до комплексного підходу, схваливши на Варшавському саміті «Комплексний пакет допомоги» Україні, який об’єднає вже існуючі та нові напрямки допомоги (всього визначено 40 напрямків). Причин такого рішення декілька. По-перше, важко координувати роздроблену допомогу, яка надається Україні від Альянсу як організації та його країн-членів. По-друге, тільки комплексний підхід дозволить реформувати воєнну організацію України, а її вимір ширший за сферу відповідального воєнного відомства, та привести її у відповідність до стандартів НАТО в усіх сферах. По-третє, скоординовану допомогу легше моніторити на предмет ефективності та цільового використання. Тут варто звернути увагу на боротьбу з корупцією, адже ця проблема піднімалась на рівні Альянсу та у контексті України. «Корупція і неефективне державне управління – виклики безпеки, які підривають демократію, верховенство права й економічний розвиток», - сказано у статті 130 Декларації Варшавського саміту. Отже протидія корупції проходитиме червоною лінією через увесь спектр співпраці України з Альянсом.
Новий комплексний підхід Альянсу вимагатиме від України також зміни власних підходів до планування і реалізації заходів співпраці. Тому за результатами Варшавського саміту НАТО наша держава повинна виконати своє домашнє завдання.
Домашнє завдання євроатлантичної інтеграції України
Безпосереднім комплексним робочим документом України є Річна національна програма співробітництва України з НАТО (РНП), яка після Варшавського саміту потребує структурного та змістовного оновлення. Наприклад, у Програмі на 2016 рік сказано, що вона здійснюється в межах бюджетних призначень, «а також за рахунок фінансової допомоги з бюджету НАТО та окремих держав – членів Альянсу». Водночас в самому тексті програми немає чіткості, за рахунок яких коштів здійснюються ті чи інші заходи, яку допомогу надає Альянс, в які терміни проводяться визначені заходи. Результатом відсутності конкретики стало те, що у попередні роки, як повідомила віце-прем’єр-міністр з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, рівень виконання заходів РНП складав лише 30%.
Іншою причиною низької результативності виконання заходів з питань євроатлантичної інтеграції стала їх недостатня координація на державному рівні. Тривалий час в уряді не було профільного віце-прем’єр-міністра та координуючого органу.Врешті 8 липня 2016 року указом Президента України була створена Комісія з питань координації євроатлантичної інтеграції України. Однак, її статус визначений як «допоміжний орган при Президентові України», а основні завдання – це «проведення моніторингу, аналіз та оцінка стану діяльності, пов'язаної з виконанням завдань у сфері євроатлантичної інтеграції України і співробітництва з НАТО». Таких повноважень, очевидно, недостатньо для виконання рутинної роботи з координації та реалізації євроатлантичної інтеграції. Мав би бути створений робочий урядовий орган, відповідальний за євроатлантичну інтеграцію, у підпорядкуванні профільного віце-прем’єр-міністра, на який би замикались підрозділи з питань євроатлантичної інтеграції усіх причетних міністерств. Адже координація має здійснюватися не тільки на рівні заступників міністра, але й на робочому рівні виконавчих міністерських структур.
Україна має також посилювати секторальну співпрацю з Альянсом, якомога ширше використовуючи вже відкриті можливості. На шлях інтеграції до НАТО мають стати усі міністерства і відомства України, а не тільки воєнні, оскільки близько 40% положень Спільної заяви Комісії Україна-НАТО стосуються невійськового виміру. Наприклад, якщо у сфері кібер-безпеки Україна налагодила і підтримує контакти з розташованим в Естонії Центром кібер-безпеки НАТО, то з розташованим в Литві Центром енергетичної безпеки альянсу лише «продовжує взаємодію», як зазначено в РНП. В той же час, Грузія ще у 2014 році приєдналась до цього центру, що має зробити й Україна, враховуючи численні виклики її енергетичній безпеці.
Окремий наголос на Варшавському саміті та під час засідання Комісії Україна-НАТО був зроблений на демократичному контролі за сектором безпеки, який би відповідав стандартам і принципам Альянсу. Тут важлива роль має відводитись не тільки парламентському контролю, але й тісній комунікації між силовими структурами і громадськими організаціями, які мають бути включені до означених процесів.
Підсумовуючи, слід сказати, що посилення формату співробітництва НАТО з Україною за підсумками Варшавського саміту вимагає від нашої держави готовності до такої співпраці, подолання викликів і повного використання можливостей. В іншому випадку жодні зусилля Альянсу не допоможуть нам створити потужний безпеково-оборонний сектор. Після виконання цього домашнього завдання набуття членства в НАТО може стати суто формальним питанням.
УНЦПД, ResearchUpdate, рік видання 23. - №1 (754), 2016
19 липня 2016
Віталій Мартинюк, Світлана Горобчишина, УНЦПД