Якими можуть бути формати миротворчої місії ООН на Донбасі, за участі яких країн, які функції та кількісний склад «блакитних шоломів» оптимальний? Ще рік тому присутність міжнародних миротворчих сил на сході України здавалася надто далекою перспективою, а вже зараз питання її форматів та функцій стало нагальною потребою. Якими можуть бути формати миротворчої місії ООН на Донбасі, за участі яких країн, які функції та кількісний склад «блакитних шоломів» оптимальний? Ці питання обговорювали учасники круглого столу «Миротворча місія ООН – можливості та ризики для безпечного миру», що відбувся 13 лютого 2018 р. у Києві. Це був перший захід у рамках новоствореної Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» - майданчика для обговорення реінтеграційних та без пекових проблем Донбасу, зініційованого низкою громадських організацій: УНЦПД, Центром проблем безпеки та розвитку, Платформою соціальних ат гуманітарних ініціатив інновацій «Єдиний координаційний центр», громадським марафоном #Навіщо_Нам_Бути_Разом?у партнерстві з Міністерствами закордонних справ Швейцарії та Фінляндії і за технічної підтримки СМІ (Фінляндія).
Чи не вперше в Україні публічно та детально експерти, політики, представники уряду відверто обмінялися думками щодо перспектив розташування на Донбасі миротворчої місії ООН.
«Важливо, щоб питання про миротворчий контингент в Україні було максимально деполітизовано, - наголосила на початку дискусі за круглим столом аналітик УНЦПД Юлія Тищенко. - «Червоні лінії» та можливі компроміси необхідно визначати виключно на підставі національних інтересів та власного стратегічного бачення перспектив розв’язання конфлікту на Донбасі. Щоб посилити власну суб’єктність, потрібне чітке бачення, чого ми хочемо від міжнародної миротворчої місії».
«Примус до миру часто є зайвим витрачанням сил та ресурсів; отже, роботі миротворців мають передувати домовленості про умови перемир’я, за виконанням яких й буде спостерігати контингент ООН», - наголосив спеціальний гість круглого столу міжнародний експерт з миротворчих місій ООН генерал Яакко Оксанен. Спираючись на власний досвід роботи з UNFIL [миротворчими силами ООН у Південному Лівані], він зазначив: «Обов’язковим компонентом підтримання миру є взаємодія з місцевим населенням, яка передбачає інформування про завдання місії, надання безкоштовної медичної і гуманітарної допомоги та ін. «Інформаційна кампанія має розпочатися за два роки до введення миротворців».
Питання про мандат миротворчої місії ООН на Донбасі обговорюватиметься на Мюнхенській конференції з безпеки 16-18 лютого цього року, під час якої екс-генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен презентує документ, підготовлений у колаборації з Rasmussen Global Foundation. На думку авторів, миротворчий контингент в Україні має налічувати 20 тис. військових не з країн НАТО, яких підтримуватимуть 4 тис. поліцейських.
Пропозиції західних експертів є дискусійними. Голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря вважає, що склад місії потрібно збільшити до 30-40 тис., а народний депутат Андрій Тетерук переконаний, що миротворців слід посилити не тільки поліцейськими, але й ЗСУ та Національною гвардією.
Учасники круглого столу також висловили свої думки з приводу складу миротворчого контингенту.
Григорій Немиря стверджує, що слід дотримуватися принципу, коли сусідні країни у ньому не представлені. Олена Снігир з Національного інституту стратегічних досліджень вважає, що присутність у миротворчому контингенті представників країн-військових союзників Росії – Білорусі та Казахстану – неприпустима для України.
Натомість заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука та експерт-міжнародник Ганна Шелест не бачать у цьому серйозної проблеми, адже жодна країна не може мати більшості у місії.
Як зауважив Надзвичайний і Повноважний Посол України Роман Безсмертний, питання про кількість миротворців не є критичним – критично, які саме функції вони виконуватимуть на Донбасі. Учасники дискусії згодні, що Україна має зайняти більш проактивну позицію. Звісно, ми можемо розраховувати на підтримку Заходу, який тисне на Росію санкціями, але відчутних збитків російській економіці вони завдадуть лише через 5-10 років.
На думку народного депутата, Голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганни Гопко, певним кроком з посилення нашої суб’єктності є ухвалення Верховною Радою Закону «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей», адже завдяки ньому конфлікт на Сході тепер описаний у термінах міжнародного права. Таку саме принципову позицію має зайняти Україна й при обговоренні мандату майбутньої миротворчої місії, адже «Росія намагатиметься нав’язати нам Донбас на тих умовах, які ми не можемо прийняти».
Крім того, миротворчі сили потрібно розглядати у ширшому контексті – як частину заходів із формування на Сході Міжнародної перехідної адміністрації. Наступний крок – операційна участь України в узгодженні дій місій ООН, ЄС та ОБСЄ. Зокрема, про це говорив політолог Володимир Лупацій.
Але у теперішній ситуації слід бути реалістами. Скоріше за все, Україна повернеться до практичних аспектів питання про миротворців лише у 2019 році, після президентських та парламентських виборів. Так вважає голова Центру прикладних політичних досліджень Володимир Фесенко.
У будь-якому випадку домовленості про мандат миротворчої місії в Україні матимуть глобальні наслідки. Зокрема, вони можуть стати прецедентом і дати старт перебудові безпекової архітектури в Європі та світі.
Насамкінець учасники круглого столу підкреслили важливість публічної дискусії і всебічної експертної оцінки питань, пов’язаних з безпечною реінтеграцією.
Весь перебіг дискусії під час круглого столу можна переглянути на сайті «Укрінформ»: