У новому десятилітті людство в цілому, і українці зокрема, поставили на порядок денний тектонічні зміни. Численні конфлікти по всьому світу остаточно перейшли в гібридний стан, масові протести охопили Гонконг, Іран, Судан, Венесуелу, Колумбію. Навіть у таких пострадянських країнах як Росія та Білорусь, акції протесту стали щотижневими та охопили численні міста. На тлі масштабних змін і туманних перспектив чинного світоустрою, лише японці запропонували нове гасло — Рейва, тобто "прекрасна гармонія". Чи зможемо ми, відклавши емоції, в буремних українських реаліях 2019-го побачити кроки до гармонії в 2020-му?

Головною подією 2019 року в українській полiтицi було перезавантаження основних владних крісел. Але якщо подивитись на виборчий процес уважно, можна помітити деякі важливі речі, крім заміни прізвищ на кабінетах. В певному сенсі, 2019-й був роком болісного розлучення украïнцiв із патерналiзмом.

Ще минулої зими багатьом здавалося, що майбутнє країни та найважливіші рішення залежать від кількох людей із конкретними прізвищами. Напередодні виборів поширювалися панічні настрої, мовляв, зміна голови держави може спричинити кінець світу буквально наступного ж дня після виборів. Але, попри майже тотальну зміну вищих посадовців, країна не просто продовжила існувати, а й до певної міри зберегла зовнiшньополітичний курс. Чому це важливо?

Це важливо тому, що в українській політиці від 2019 року iнституцiйне почало превалювати над персональним. Виявилося, що зовнiшнiй курс держави залежить вiд стратегiчних прiоритетiв, а не вiд особи на її чолi. Обраний президент просто не може свавільно змінити пріоритети, він змушений рахуватися і з думкою громадян, і з загальним політичним становищем у світі.

Як це може вплинути на поведінку виборця?

У нього може нарешті зникнути питання, спільне для пострадянського простору: якщо не чинний (президент, мер, директор), то хто? Це питання, яке жене президентів на другий термін, а міських голів — на третій та четвертий. Але тепер точно відомо, що хтось та й буде. Хто? Той, кого обрала більшість, а не той, хто більш знайомий і має управлінський досвід. Роками політтехнологи ставили на впізнаваність політиків, і от нарешті це припинило спрацьовувати — вперше за 17 років у Раді нема жодної партії, названої на честь її очільника!

Друга важлива річ, яка теж стала очевидна для українців завдяки року виборів, хоча ще три роки тому її зрозуміли американці — наявність величезної маси населення з немейнстрімними поглядами. Цю групу можна було б назвати "мовчазною більшістю", і не враховувати її під час передвиборчих перегонів є вкрай небезпечно. У США для перемоги на виборах може бути достатньо максимально мобілізувати свій електорат, але з розпорошеною багатопартійністю України жодна зі сторін не мала такої масштабної підтримки, через що відбулася не просто мобілізація, а капсулювання електорату.

Безумовно, сьогодні критично важливим для нової влади було б усіляко демонструвати, що вона не закапсульована разом із якоюсь однією групою, а орієнтується на різні верстви. І ми побачили з боку чинного президента певні кроки на цьому шляху (наприклад, відкриття Банкової, зустріч зі студентами Майдану, візит до Станиці Луганської). Разом із тим, відсутність комунікації з громадськістю, замовчування важливих політичних рішень, останнім з яких став обмін беркутівців, нівелювали чимало з цих позитивних кроків.

Третя тема, яку записав до надбань 2019-го року навіть Вселенський патріарх — це постання Православної церкви України. Минулого різдва ця церква отримала томос про автокефалію, втім це призвело як до позитивних наслідків, так і до негативних. Як і очікувалося, об’єднання УПЦ КП та УАПЦ лише частково зачепило УПЦ (МП), звідки до нової церкви перейшло лише двоє вищих ієрархів. Натомість майже неочікуваним для широкої громадськості став демарш Патріарха УПЦ КП Філарета, який фактично проголосив курс на відокремлення своєї структури та вже висвятив десяток нових єпископів. Ці внутрішньоправославні баталії та політизація релігійного життя призвели до поляризації настроїв щодо церкви в українському суспільстві — рівень недовіри до релігійних інституцій ледь не найбільший за десятиліття, а з 2010 року більш ніж 13% українців відмовилися вважати Церкву моральним авторитетом.

Слід зазначити, що Патріарх Філарет протягом десятиліть залишався для багатьох украïнцiв символом патріотизму в церкві, але в конфлікті Героя України Філарета й очолюваної раніше мало кому відомим митрополитом Епіфанієм ПЦУ навіть православні патріоти підтримують, переважно, не бік Філарета. Це теж може бути свідоцтвом відходу від патерналiзму на користь підтримки легітимних інституцій та впорядкованості, а не волюнтаризму в публічному житті.

Четверта кардинальна зміна, що відбулася 2019 року, це системне перезавантаження політики України щодо тимчасово окупованих територій та їх жителів. Із приходом нової владної команди на порядок денний вийшла реiнтеграцiя ТОТ, налагодження зв’язків із жителями ОРДЛО, в тому числі створення нових телеканалів, потенційне відновлення залізничного сполучення, так само як і цілком реальне відновлення напівзруйнованого мосту на єдиному переході з ОРЛО до підконтрольної частини Луганщини. ВПО, які 5 років боролися за право голосувати на місцевих виборах, нарешті отримали цей новорічний подарунок у грудні 2019-го.

Змінився також дискурс щодо переговорів у Мінську та Парижі. Раніше існувала певна невідповідність внутрішнього дискурсу, де переважна увага приділялася збройній агресії РФ проти України, та зовнішнього, базованого на Мінських домовленостях, де ані про агресію Росії, ані про Крим взагалі не йдеться. Звісно, виконання Мінських угод навряд можна назвати перемогою в класичному розумінні цього слова, але без активізації дискусії про Мінськ не можна поставити й питання його перегляду на користь України.

Безумовно, далеко не всі події 2019-го року можна записати навіть у сумнівні перемоги. Зокрема, поява монобільшості в Раді потенційно загрожує узурпацією влади. Дуже проблемним стало збереження посади в оновленому уряді Арсеном Аваковим, що свідчить про неповне перезавантаження системи. Дивним з точки зору соціологів є й урядове рішення щодо нової методології проведення перепису населення. Але те, що єдиною людиною в Україні, від якої залежать найважливіші політичні рішення, є ти сам — має стати після цього року нашим гаслом. 

 

Руслан Халіков, експерт УНЦПД, радник проєкту "Національна платформа: діалог про мир та безпечну реінтеграцію" для Liga.net

 



<a href="http://www.liga.net/">Источник</a>

Український незалежний центр політичних досліджень оголошує конкурс на заповнення вакансії PR-менеджера проєкту. Проєкт «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України» опікується покращенням організаційного розвитку і правових умов діяльності організацій громадянського суспільства і здійснюється консорціумом організацій за підтримки USAID.

 

Основні обов’язки на посаді:
1) планування і реалізація інформаційної кампанії по супроводженню адвокаційної кампанії щодо покращення законодавства для ОГС;
2) підготовка зрозумілих і простих інформаційних матеріалів для ОГС на основі аналітичних матеріалів, моніторингу законодавства, тощо;
3) підготовка технічного завдання для створення інфографіки, буклетів, брошур;
4) ведення веб-сайту і сторінок проекту в соціальних мережах;
5) організація медійних заходів і комунікації з медіа.

 

Вимоги до кандидата:
Вища освіта;
Досвід роботи або співпраці з громадським сектором

 

Умови роботи:
Пн-Пт робочі дні:
Розмір оплати праці визначається за результатами співбесіди.

 

Для участі в конкурсі до 26 січня 2020 р. (включно) просимо подати:
1. Резюме;
2. Мотиваційний лист, в якому описати свій досвід роботи, компетенції та бажаний розмір
оплати праці.


Зацікавлених осіб просимо надіслати резюме та мотиваційний лист (українською мовою) на адресу електронної пошти Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. (з назвою теми «Вакансія: ПР-менеджер проекту»).

 

Інформація про Організацію:
Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД) - неурядовий позапартійний неприбутковий аналітичний центр, місія якого – сприяння незворотності демократичних перетворень. Основні сфери діяльності: розвиток громадянського суспільства, утвердження права доступу громадян до виборних посад, підтримка політичної конкуренції, демократична організація системи влади, протидія дискримінації, європейська інтеграція. Проєкт «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується за підтримки Агентства міжнародного розвитку США (USAID), спрямований на організаційний розвиток ОГС і створення сприятливого правового середовища для розвитку громадянського суспільства.

Український незалежний центр політичних досліджень оголошує конкурс на заповнення вакансії Консультанта з правової допомоги для організацій громадянського суспільства. Проєкт «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України» опікується покращенням організаційного розвитку і правових умов діяльності організацій громадянського суспільства і здійснюється консорціумом організацій за підтримки USAID.

 

Основні обов’язки на посаді:
1) надання консультацій громадянам щодо реєстрації, оподаткування, звітності, трудових відносин громадських та благодійних організацій;
2) правова допомога громадським і благодійним організаціям у захисті їх законних прав в органах юстиції і податкових органах;
3) підготовка текстів для освітніх матеріалів щодо реєстрації, оподаткування, звітності громадських та благодійних організацій;
4) здійснення адміністрування електронної пошти, телефонної лінії та соціальних мереж «гарячої лінії» по реєстрації громадських і благодійних організацій;
5) проведення семінарів для громадян щодо реєстрації, оподаткування, звітності громадських та благодійних організацій.

 

Вимоги до кандидата:
Вища освіта;
Відмінні комунікаційні навички;
Відповідальність.

 

Умови роботи:
Пн-Пт робочі дні,
Розмір оплати праці визначається за результатами співбесіди.


Для участі в конкурсі до 26 січня 2020 р. (включно) просимо подати:
1. Резюме;
2. Мотиваційний лист, в якому описати свій досвід роботи, компетенції та бажаний розмір
оплати праці.

 

Зацікавлених осіб просимо надіслати резюме та мотиваційний лист (українською мовою) на адресу електронної пошти Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. (з назвою теми «Вакансія: Консультант з правової допомоги для ОГС»).

 

Інформація про Організацію:
Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД) - неурядовий позапартійний неприбутковий аналітичний центр, місія якого – сприяння незворотності демократичних перетворень. Основні сфери діяльності: розвиток громадянського суспільства, утвердження права доступу громадян до виборних посад, підтримка політичної конкуренції, демократична організація системи влади, протидія дискримінації, європейська інтеграція. Проєкт «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується за підтримки Агентства міжнародного розвитку США (USAID), спрямований на організаційний розвиток ОГС і створення сприятливого правового середовища для розвитку громадянського суспільства.

Український незалежний центр політичних досліджень оголошує конкурс на заповнення вакансії Експерт з питань оподаткування організацій громадянського суспільства (ОГС) і благодійної діяльності. Проєкт «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України» опікується покращенням організаційного розвитку і правових умов діяльності організацій громадянського суспільства і здійснюється консорціумом організацій за підтримки USAID.

 

Основні обов’язки на посаді:
1) здійснення аналізу законодавства (законопроектів) у сфері оподаткування організацій громадянського суспільства (ОГС) і благодійної діяльності, в тому числі оподаткування волонтерської діяльності, гуманітарної допомоги, регулювання відсоткової філантропії, підприємницької діяльності ОГС, звітування ОГС та інше.
2) підготовка пропозицій по покращенню законодавства щодо податкового режиму ОГС і благодійної діяльності;
3) менеджмент адвокасі-кампаній по просуванню кращого законодавства у сфері оподаткування організацій громадянського суспільства (ОГС) і філантропії;
4) участь у роботі урядових робочих груп або консультативних органів;
5) проведення адвокаційних публічних заходів (конференцій, круглих столів, мітингів, нарад експертів, тощо);

 

Вимоги до кандидата:
Вища освіта в сфері фінансів і оподаткування;
Досвід адвокаційної діяльності:
Досвід в сфері законодавства з питань громадської участі:
Досвід моніторингової і аналітичної роботи:
Досвід громадської діяльності:
Перевага надається кандидатам які мають досвід роботи в проектах USAID.

 

Умови роботи:
Пн-Пт робочі дні;
Розмір оплати праці визначається за результатами співбесіди.

 

Для участі в конкурсі до 26 січня 2020 р. (включно) просимо подати:
1. Резюме;
2. Мотиваційний лист, в якому описати свій досвід роботи, компетенції та бажаний розмір
оплати праці.

 

Зацікавлених осіб просимо надіслати резюме та мотиваційний лист (українською мовою) на адресу електронної пошти Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. (з назвою теми «Вакансія: Експерт з питань оподаткування ОГС і благодійної діяльності»).

 

 

Інформація про Організацію:
Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД) - неурядовий позапартійний неприбутковий аналітичний центр, місія якого – сприяння незворотності демократичних перетворень. Основні сфери діяльності: розвиток громадянського суспільства, утвердження права доступу громадян до виборних посад, підтримка політичної конкуренції, демократична організація системи влади, протидія дискримінації, європейська інтеграція.
Проект «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується за підтримки Агентства міжнародного розвитку США (USAID), спрямований на організаційний розвиток ОГС і створення сприятливого правового середовища для розвитку громадянського суспільства.

Український незалежний центр політичних досліджень оголошує конкурс на заповнення вакансії Експерт з питань механізмів громадської участі. Проект «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України» опікується покращенням організаційного розвитку і правових умов діяльності організацій громадянського суспільства і здійснюється консорціумом організацій за підтримки USAID.

 

Основні обов’язки на посаді:
1) здійснення аналізу законодавства (законопроектів) у сфері правових механізмів громадської участі на національному і місцевому рівні, наприклад консультації з громадськістю, громадська експертиза, громадські слухання, місцеві ініціативи, електронні петиції, бюджет громадської участі, загальні збори мешканців, та інше;
2) підготовка пропозицій по покращенню законодавства щодо громадської участі;
3) менеджмент адвокасі-кампаній по просуванню кращого законодавства по громадській участі на національному і місцевому рівні;
4) участь у роботі урядових робочих груп або консультативних органів;
5) проведення адвокаційних публічних заходів (конференцій, круглих столів, мітингів, нарад експертів, тощо);
6) надання консультацій для організацій громадянського суспільства щодо посилення спроможності використовувати механізми громадської участі;

 

Вимоги до кандидата:
Вища освіта;
Досвід адвокаційної діяльності.
Досвід в сфері законодавства з питань громадської участі.
Досвід моніторингової і аналітичної роботи.
Досвід громадської діяльності.
Перевага надається кандидатам які мають досвід роботи в проектах USAID.

 

Умови роботи:
Пн-Пт робочі дні
Розмір оплати праці визначається за результатами співбесіди

 

Для участі в конкурсі до 26 січня 2020 р. (включно) просимо подати:
1. Резюме;
2. Мотиваційний лист, в якому описати свій досвід роботи, компетенції та бажаний розмір
оплати праці.


Зацікавлених осіб просимо надіслати резюме та мотиваційний лист (українською мовою) на адресу електронної пошти Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. (з назвою теми «Вакансія: Експерт з механізмів громадської участі»).

 

 

Інформація про Організацію:
Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД) - неурядовий позапартійний неприбутковий аналітичний центр, місія якого – сприяння незворотності демократичних перетворень.
Основні сфери діяльності: розвиток громадянського суспільства, утвердження права доступу громадян до виборних посад, підтримка політичної конкуренції, демократична організація системи влади, протидія дискримінації, європейська інтеграція. Проект «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України», що реалізується за підтримки Агентства міжнародного розвитку США (USAID), спрямований на організаційний розвиток ОГС і створення сприятливого правового середовища для
розвитку громадянського суспільства.

Партнери, колеги та друзі УНЦПД!

 

Поспішаємо повідомити вам, що Український незалежний центр політичних досліджень переїхав до нового затишного офісу. Раді вітати вас за адресою м. Київ, вул. Малопідвальна, 10 (5 хв. від м. Майдан Незалежності), 02000.

Команда Українського незалежного центру політичних досліджень щиро вітає із прийдешнім Новим роком!

Бажаємо всім щасливого 2020 року та хочемо нагадати, що між теперішнім і майбутнім усього секунда. 

Тож мрії про майбутнє прямо зараз можуть перетворитися на звершення, варто лише докладати зусиль.

 

.Тож мрії про майбутнє прямо зараз можуть перетворитися на звершення, варто лише докладати зусиль.

Дякуємо всім партнерам, колегам, друзям УНЦПД! Нехай 2020 рік буде щедрим на успіхи, перемоги й зростання.

 

 

 

            ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) і Центром демократії та верховенства права (ЦЕДEM) протягом п’яти років (жовтень 2019-вересень 2024 рр.) реалізують проєкт за підтримки Агентства міжнародного розвитку США “Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства України”.

Наша мета - підвищити стійкість та самозарадність громадського сектору України.

Для досягнення цієї мети Консорціум націлений:

1. Зміцнити інституційні спроможності організацій громадянського суспільства.

2. Поліпшити правові умови діяльності громадянського суспільства.

3. Сприяти дослідженням і вивченню проблем, викликів та можливостей розвитку громадянського суспільства в Україні.

Офіційний старт «Ініціативи секторальної підтримки громадянського суспільства України» відбувся у грудні 2019 року під час VIII Форуму розвитку громадянського суспільства.

Ми запрошуємо всіх зацікавлених стежити за корисними оновленнями на цій сторінці та на сторінках партнерів, підписатися на наш дайджест новин і долучатися до змін!

Максим Лациба, керівник програми розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень. Виступ на PlatForum. 

 

PlatForum зібрав понад 400 учасників з усіх куточків України — разом з представниками влади, депутатами та лідерами громадської думки говорили про важливість залучення громадян до діалогу та про роль громадських організацій у ньому.

 

 

Еволюція та революція - дві лексеми часто використовують журналісти в заголовках до статей, щоб описати діаметрально протилежні процеси. Але, чи точно еволюція та революція стоять у антонімічній позиції? Обидва способи розвитку подій ведуть у напрямку змін, проте характеризуються різними процесами. Якщо еволюція - це фаза поступового росту, то революція - це механізм вирішення певних проблем, які цьому росту заважають.

Так склалося, що вибори влади в Україні спираються на революційний підхід, коли всі наступні політики намагаються тикнути носом у помилки своїх попередників та заявити про свою готовність вирішувати проблеми.

Досі вигадати новий велосипед ще нікому не вдалося, але подібна комунікація знаходить відгук в аудиторії, на яку вона націлена, і таки проводить політичну силу до влади.

Чим шкодить державі такий підхід?

Наша "революція" поки складається лише з гасел, що вміло пропонують політтехнологи, але не передбачає реальний механізм вирішення проблеми від політиків. Оскільки заявлені меседжі треба виконувати, то нова влада, відмовившись від напрацювань попередників, зроблених помилок та реальних кейсів, провадить свою політику.

І тут треба розуміти, що п'ять років, з огляду на життя людини, це значний термін: дитина за свої перші п'ять років життя формується у власній системі координат, визначними в якій стають мова, цінності, ставлення до хорошого та поганого, вираження власного "я", батьків, оточення.

А от в історії держави цей період можна вважати лише маленькою засічкою. Неможливо життя держави міряти п'ятирічками, адже для якихось змін треба кілька підписаних законів, а іншим - 5-10-15 років на те, щоб пройти фази росту.

Тому, якщо кожні п'ять років пропонувати нову реформу освіти чи економіки, що суперечить досвіду попередників, то, замість змін, можна залишитися тільки із розбитим коритом.

А як щодо еволюції?

Еволюція являє собою переважно поступові кількісні зміни, що ведуть у результаті і до певних якісних змін.

Це плавне накопичення змін, що підвищує рівень розвитку суспільного організму і тим самим виражає прогрес, прогресивну еволюцію.

Еволюційний шлях складніший, він вимагає від суспільства включення в усі процеси, починаючи від постійної громадської участі та контролю місцевої влади.

Основним недоліком еволюційного підходу є те, що маси в умовах суцільної недовіри до влади дуже ідеалізують її представників та їхню роботу, тому кожна невдача завжди помітніша та більш обговорювана, ніж досягнення.



<a href="http://www.liga.net/">Источник</a>

Люди хочуть швидкого результату, і коли якісно нових втілень за кілька років роботи не відбувається, то революційні настрої народу, що приводять нових людей до влади, перетворюються на каталізатор, який цю владу хоче швидше передати далі, в інші "нові" руки. 

       

Лілія Короп для liga.net

 

 

6 n



<a href="http://www.liga.net/">Источник</a>



<a href="http://www.liga.net/">Источник</a>

12 грудня Верховна Рада продовжила дію закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» до 31 грудня 2020 року включно. Таким чином утворила люфт для напрацювання законопроєктів щодо реінтеграції тимчасово окупованих територій. Паралельно експерти із Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» розпочали тур регіонами України, щоб обговорити з місцевими громадами ефективну модель реінтеграції і забезпечення національної єдності всередині країни. Інакше кажучи, визначити шляхи врегулювання конфлікту на Донбасі, залучивши громадськість до пошуку певних компромісів. І Вінниччина стала першою областю, де відбулося експертне обговорення. Саме цей регіон прийняв 12 тисяч вимушено переміщених осіб, які досить успішно інтегрувались у місцеву громаду і наразі не виокремлюють себе в особливу групу.

Вивчаючи успішні кейси Вінниччини, представники Національної платформи наголошували, що обов’язковою складовою безпечної реінтеграції має стати політика національної єдності та соціальної згуртованості, щоб деокупація не обернулася «втратою великого на шляху повернення малого». Зі свого боку вінницький актив нагадував про запобіжники та «червоні лінії», наголошуючи, що рухатися навмання до реінтеграції не можна. Має бути об’єднавча стратегія для всієї країни. Адже зараз важливо не лише повернути Донбас і Крим, а об’єднувати всю країну завдяки новим смислам, відзначив голова Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, викладач Донецького національного університету ім. В. Стуса, політолог Володимир КІПЕНЬ. Кілька місяців тому він спільно з колегою Сергієм Бондаренком провели дослідження «Особливості комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територій (оцінка та пошук нових моделей)» на замовлення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Отримані висновки далекі від оптимізму, який демонструє нинішня влада.

 

«ТЕМА МИРУ НА ДОНБАСі ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОДНІЄЮ З НАЙБІЛЬШ КОНТРОВЕРСІЙНИХ»

— Ніхто не каже про те, що реінтеграція не потрібна. Але процес цей досить контроверсійний і суперечливий. А все через те, що Україна чим далі, тим більше рухається не в напрямку національної єдності, а в напрямку дезінтеграції, роз’єднання, — говорить Володимир Кіпень. — І пов’язано це з кількома речами. Одна з ключових — це відсутність у політичного класу сконсолідованої, прийнятої суспільством стратегії розвитку країни. Відсутність того, що можна назвати об’єднавчим «проєктом України». Якщо раніше Порошенко та його політична сила пропонували такий проєкт як національно-консервативно-проєвропейський, то зараз він практично відкинутий. І хоча менша частина суспільства все ще підтримує цю лінію, разом з тим понад 70% людей проголосували за новий проєкт. Але що він представляє, яку Україну будує нова влада? Ніхто не знає! Навіть відомі українські експерти знизують плечима, бо забагато взаємосуперечливих дій. Через це множаться ризики і дезінтеграційні речі, десь уже проявлені, а десь ще латентні та малопомітні.

І от саме тема миру на Донбасі залишається однією з найбільш контроверсійних, бо вона досі не визначає, в чому має бути національна єдність щодо миру. Запит високий, але зміст дуже різний. І значна частина суспільного активу категорично не приймає того порядку денного, який пропонує нинішня влада. Це коливання між «зрадою» і «перемогою» ні до чого хорошого не призведе. Більше того, якщо говорити про реінтеграцію окупованих територій, то дослідження нашого Інституту зафіксували не зближення в орієнтаціях більшості населення так званих «Л-ДНР» з орієнтаціями всієї України, а навпаки, поглиблення розходження. Це результат багатьох факторів, зокрема недооцінки комунікаційної складової політики деокупації щодо населення за лінією розмежування. І виходячи зі стану настроїв людей (я не кажу вже про псевдовладу, бойовиків), орієнтуватися на реінтеграцію в більш-менш швидкій перспективі також не доводиться. Тому наміри забезпечити діалог, який дав би якусь консолідовану позицію перспективного плану щодо мирного забезпечення реінтеграції, — це досить благородний намір. Але об’єктивних підстав для його успішної реалізації на сьогодні поки що немає.

«УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ КОМУНІКАЦІЇ З НАСЕЛЕННЯМ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ПРОГРАЄ РОСІЙСЬКІЙ ПРОПАГАНДИСТСЬКІЙ МАШИНІ»

— Чому? Що вам вдалося з’ясувати під час досліджень?

— Отримали важливі дані щодо стану масової свідомості населення тимчасово окупованих територій. Використовували три основних методи збору інформації — експертне опитування, фокус-групи та глибинні індивідуальні інтерв’ю. З експертів опитували громадських активістів, журналістів, науковців, більшість із них вихідці з Донецької області, які перебувають у статусі внутрішньо переміщених осіб. Загалом це 26 осіб. Також у межах дослідження було проведено дві фокус-групових дискусії в Покровську і Маріуполі з числа ВПО Донецької області та людьми, які проживають за лінією розмежування. Особливо цінними стали десять глибинних індивідуальних інтерв’ю з жителями Донецька, які постійно там проживають. До речі, такі інтерв’ю проведені вперше на окупованій незаконними збройними формуваннями території. Досі в практиці досліджень українськими соціологами такого не було. Це робить дослідження більш релевантним.

У результаті ми з’ясували, що за останні п’ять років окупації кількість людей на цих територіях, які позитивно ставляться до України, зменшилася і продовжує зменшуватися. За досить одностайними оцінками і експертів, і переселенців із лінії розмежування, і проінтерв’юйованих жителів Донецька, наявна українська модель комунікації з населенням окупованих територій серйозно програє російській пропагандистській машині та колабораціоністським ЗМІ псевдореспублік.

«У ЖИТЕЛІВ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ ФОРМУЮТЬ ВІДЧУТТЯ, НІБИ УКРАЇНА — ЦЕ «КРАЇНА-НЕВДАХА»

— Тобто жителі ОРДЛО — не просто відділені від України інформаційно, а й віддаляються смислово?

— І це результат провальної інформаційної політики, яка тепер несе загрози національній безпеці України в інформаційній сфері. Маю на увазі підрив Російською Федерацією та контрольованими нею сепаратистськими угрупованнями сприйняття цілісності та цінності України як незалежної держави, її органів управління. У жителів тимчасово окупованих територій формують відчуття, ніби Україна — це «країна-невдаха». Хоча більшість опитаних експертів вважає, що інформаційну політику щодо жителів окупованих територій необхідно будувати навколо розуміння, що вони є громадянами України, і треба робити все, щоб повернути їх в Україну і забезпечувати їхні права, як і всіх громадян.

На основі відповідей ми виокремили різні групи людей за ставленням до України. Їхню величину оцінювали по-різному. Ми зафіксували значну розбіжність у ставленні до України серед вихідців із Донбасу, які живуть на мирній території, і тих, хто зараз мешкає в Донецьку. За судженнями учасників фокус-груп, приблизно 60% — це люди з антиукраїнськими поглядами (вони виступають «За Україну союзну з Росією», «За ДНР як незалежну державу» і «За Росію, в складі якої Донбас»). Майже 30% — це люди, які або за Україну, або за Україну з Донбасом на особливих умовах. Решта — десь 10% — їм байдуже, яка влада, або не визначилися з власними ідеологічними вподобаннями.

Серед опитаних жителів Донецька оцінка наявності й чисельності різноорієнтованих груп обумовлена їхніми власними політичними позиціями щодо України та колом особистого спілкування. Ті, хто відносить себе до груп, які хочуть бачити Донбас у складі Росії чи як «незалежну республіку», стверджують, що таких поглядів дотримуються від 75% до 60% усіх жителів. Інші — це байдужі нейтрали. Вони також або заперечують наявність проукраїнських орієнтованих груп, або кажуть, що таких — не більше, ніж 10%.

Проукраїнськи орієнтовані донеччани зовсім по-іншому оцінюють приналежність своїх співгромадян до тих чи інших груп. Вони вважають, що групи «За Донбас в Україні з особливим статусом» і «За єдину Україну» становлять на непідконтрольних територіях 25—40%. Десь 40% виступають за входження в Росію і до треті — це ті, хто не визначився, хто сприйме будь-яку владу. Ті, хто займав нейтральну позицію, стверджували, що такої думки дотримуються від 50% до 80% людей, а інші здебільшого хочуть у Росію.

Опитані жителі Донецька помітно критичніше оцінюють частку проукраїнськи орієнтованих жителів ОРДЛО і більший відсоток надають антиукраїнським групам порівняно з оцінками більшості експертів. Якщо згрупувати, то люди, які займають антиукраїнську позицію в Донецьку, становлять приблизно від 40% до 50%. Люди, які розглядають варіант повернення до складу України на різних умовах, — від 20% до 30%. Решта — 30—40% — не мають чітко визначених позицій і готові підлаштуватися до будь-яких умов чи влади.

«У ЛЮДЕЙ ПО ОБИДВА БОКИ ФРОНТУ Є ЗАПИТ НА ІНФОРМАЦІЮ ІЗ УКРАЇНИ»

— То виходить, що фактично кожен третій-четвертий мешканець Донецька має проукраїнські погляди і хоче повернути Донбас в Україну.

— Більше того, всупереч домінуючому контролю РФ та «ДНР» над інформаційним простором окупованих територій та «сірої» зони, у людей по обидва боки лінії фронту є запит на інформацію із України. Але вони шукають той контент, який вгамував би їхні страхи та побоювання. Серед найбільш гострих тем, які хвилюють мешканців окупованих територій, є питання припинення вогню, мова, релігія, трактування історії, відносини між Україною та РФ, «нав’язування» непритаманних для Донбасу цінностей та ідей. Серед затребуваних — це переважно побутова тематика (отримання пенсій, оформлення документів, надання допомоги тощо), потім розвиток економіки та політичної сфери, демонстрація турботи держави про людей, які перебувають під окупацією. Слід також зазначити такі теми, як розвінчання проросійських та російських міфів, визначення чіткого спільного майбутнього України й Донбасу. І власне, на це має бути спрямована інформаційна політики держави, бо неврахування інтересів цільових груп може призвести до негативних наслідків — від нерозуміння сутності й змісту державної політики до її подальшого відторгнення. Втратити ці 30% не можна.

— До речі, газету «День» доставляють у прифронтові райони разом з хлібом. Цією діяльністю займається волонтерка Анна Домбровська. І все ще за благодійні внески. Невже держава не розуміє, що надходження, забезпечення українського контенту в «сірі» та окуповані території, — це питання номер один?

— На сьогодні, на жаль, проукраїнські жителі Донбасу мають лише відносно вільний доступ до соціальних мереж. Українського радіо і телебачення там практично не існує. Держава давно мала б суттєво підсилити передачу українських ТБ і радіо каналів за лінією розмежування. Навіть якщо для цього немає технічних можливостей, можна змістити увагу на використання всіх можливостей неформальних каналів передачі інформації — від соціальних мереж до громадських активістів, працівників українських закладів та особистого спілкування чиновників з населенням. «День» знайшов вихід, і гадаю, мешканці прифронтових територій вдячні за українську змістовну газету.

«НИНІШНІ ДІАЛОГИ НАГАДУЮТЬ МОНОЛОГИ МІЖ «ГЛУХИМИ» ТА «СЛІПИМИ»

— За результатами досліджень ви напрацювали рекомендації для профільного міністерства? Про що в них ідеться?

— Перш ніж запроваджувати реінтеграцію окупованих територій, потрібно напрацювати стратегії інформаційної інтеграції Донецької та Луганської областей, налагодити інформаційно-комунікаційну політику щодо населення за лінією розмежування, залучивши широке коло зацікавлених. Не хочу нікого образити, але нинішні діалоги за мир і безпечну реінтеграцію нагадують монологи між «глухими» та «сліпими». Об’єднувати країну треба на нових смислах стратегії майбутнього, причому орієнтуватися слід на різні верстви населення.

Якщо говорити про жителів Донбасу, то це два напрямки. Перший — це інформаційно-психологічна підтримка людей, які розглядають Україну як свою державу і розглядають Донбас як частину України на особливих умовах. Другий — дискредитація ідей «русского мира» та дій РФ, формування сумніву та недовіри до представників так званих Л-ДНР та Російської Федерації. Загалом для України варто створити мапу національних наративів і використовувати її за всіма інформаційними напрямками. Головне завдання — сформувати єдине наповнення інформаційного поля керованими смислами у формах і змістах. Це серйозна робота, але ніхто не казав, що боротися з російською «машиною» буде легко.

 

Джерело: day.kyiv.ua

12 грудня парламент продовжив дію закону “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей” до 31 грудня 2020 року. У владі сподіваються, що це дасть додатковий час для реалізації відповідних ініціатив, спрямованих на мирне врегулювання ситуації в ОРДЛО на основі принципів і норм міжнародного права. Окрім цього дозволяє напрацювати механізми повернення окупованих територій, іншими словами – реінтегрувати їх в Україну. Та чи готові українці до повернення цих територій і на яких умовах. Це вже почали обговорювати у суспільстві. Певний зріз громадської думки проводять експерти Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію”. Днями вони приїздили до Вінниці, щоб обговорити з вінничанами модель забезпечення національної єдності країни. Іншими словами – визначити шляхи врегулювання конфлікту на Донбасі, залучивши громадськість до пошуку певних компромісів.

  • Національна платформа як структура діє на трьох рівнях: національний, регіональний і на рівні місцевих громад. Вінниччина стала першою областю, де відбувається подібне обговорення і відповідно дороговказом, як нам рухатися далі, щоб забезпечити зв’язок між громадським активом, журналістами, експертами та органами влади, які зможуть напрацьовувати пропозиції щодо державної політики і виступати провідниками мирного процесу у власних громадах, – відзначає координатор робочої групи Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” Олег Саакян. – Для нас важливо, щоб всі три рівні комунікували між собою, і якщо ми бачимо успішні місцеві кейси, то зможемо їх масштабувати у рамках країни. Наше завдання – максимально консолідувати суспільство, щоб уникнути конфліктів на шляху до реінтеграції.

Домовлятися не можна мовчати

  • Співзасновник Національної платформи Володимир Лупацій каже, що у суспільстві високий попит на таку модель реінтеграції, яка передбачає широку залученість громадськості, пошук певних компромісів, що сприймаються громадянами і не ведуть до розколів. Так, справді, суспільство демонструє запит на мир, але водночас саме ця тема залишається досить контраверсійною, суперечливою, бо кожен розуміє цей “мир” по-своєму, відзначив голова Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, викладач Донецького національного університету ім.В.Стуса, політолог Володимир Кіпень.
  • І от саме тема миру на Донбасізалишається однією з найбільш контраверсійних, бо вона досі не визначає, у чому має бути національна єдність відносно миру, – пояснює Володимир Кіпень. – Запит високий, але зміст дуже різний. І значна частина суспільного активу категорично не приймає той порядок денний, який пропонує нинішня влада. І це коливання між зрадою і перемогою ні до чого хорошого не призведе. Наміри забезпечити діалог, який дав би якусь консолідовану позицію перспективного плану щодо мирного забезпечення реінтеграції, це досить благородний намір. Але об’єктивних підстав для його успішної реалізації на сьогодні поки що не існує.

Повернути не можна відпустити

  •  Кілька місяців тому Володимир Кіпень спільно зі своїм колегою, політологом Сергієм Бондаренко провели соціологічне дослідження “Особливості комунікації з мешканцями тимчасово окупованих територій (оцінка та пошук нових моделей)” на замовлення Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Вони опитали переселенців з числа громадських активістів, журналістів, науковців, провели дві фокус-групових дискусії у Покровську і Маріуполі з числа ВПО прифронтових територій і записали 10 індивідуальних інтерв’ю з жителями Донецька, які постійно там проживають.
  • За результатами дослідження ми з’ясували, що за останні 5 років окупації кількість людей на цих територіях, які позитивно ставляться до України, зменшилася і продовжує зменшуватися, – відзначив Володимир Кіпень. – Під час дослідження ми відзначили значну розбіжність у ставленні до України серед вихідців з Донбасу, які живуть на мирній території, і тих, хто мешкає у Донецьку зараз. Опитані жителі Донецька помітно критичніше оцінюють частку проукраїнськи орієнтованих жителів ОРДЛО та більший відсоток надають антиукраїнським групам у порівнянні із оцінками більшості експертів з мирної території. Якщо згрупувати, то люди, які займають антиукраїнську позицію, у Донецьку складають приблизно від 40% до 50%. Люди, які розглядають варіант повернення у склад України на різних умовах – від 20% до 30%. Решта – 30-40% не мають чітко визначених позицій і готові підлаштуватися до будь-яких умов чи влади.

Довіряти не можна зневірятися

На думку співзасновниці Національної платформи “Діалог про мир та безпечну реінтеграцію” Юлії Тищенко наразі важливо з’ясувати, якою є міра довіри у суспільстві, бо саме вона є підставою для порозуміння, без чого неможливо рухатися далі. До того ж, інтеграція жителів ОРДЛО через освіту, надання медичних послуг і доступ до низки державних сервісів не викликає несприйняття у переважної більшості українців. Власне, наявність стратегії щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, яка у тому числі визначає “червоні лінії”, здатна зробити реінтеграцію безпечною і для держави, і для українського суспільства.

Нагадаємо, з початку війни на Донбасі Вінниччина прийняла 12 тисяч переселенців, майже половина з них переїхали разом із Донецьким національним університетом, який вже на вінницькій землі присвоїв собі ім’я Василя Стуса. Більшість вимушено переміщених осіб досить успішно інтегрувалися у місцеву громаду і наразі не виокремлюють себе в особливу групу. Але досі в регіоні недостатній рівень державних програм щодо житла, роботи, права вибору для ВПО.

 

Джерело: misto.vn.ua

 

78968480 2566057430109025 150502989855981568 o

Сторінка 1 із 4